oles_maasliouk: (Yudif)
Некод Зингер
28 января 2013

Начнем нашу сводку старых новостей с того, о чем в эти дни 1896 года сообщает из Галилеи газета «Ха-цви»:

Всю последнюю неделю только и было разговоров, что о великом происшествии, случившемся в доме весьма почтенного земляка нашего, торгующего саванами для покойников. Речь идет о тяжком вздохе и крике «ой», каковые издали вареные части рыбы, фаршированной в честь святой субботы, донесшиеся из овального блюда на столе. Домочадцы перепугались и поспешили донести о случившемся членам высшего раввинского суда. А суд наш уже поднаторел в столь невероятных явлениях, ибо подобное этому происшествие уже случалось два года назад. Посему куски рыбы обернули в подлинный белый саван и захоронили на кладбище с почетом и со священным трепетом

http://booknik.ru/multipage/old-papers/pohorony-ryby-i-tabak-protiv-holery/

Емма Андієвська, Говорюща риба

oles_maasliouk: (Default)


Я багато подорожую, хоч ті, що мене знають, клянуться, що я не виходжу з помешкання. Я об’їздив усі країни і всі океани, хоч мої сусіди і твердять, що я не виходив далі, ніж до молочарскої крамниці. Я попривозив гори екзотичних сувенірів, від яких ломиться моє помешкання, але ті, що заходять до мене, бачать лише порожню кімнату, бо я розмістив речі під таким кутом зору, що їх можна помітити лише тоді, коли знаєш, під яким кутом зору вони стоять. Люди не спостережливі. Це я помітив давно і, бувши людиною, що не любить, щоб в її діях і помислах товклися сторонні, як на ярмарку, побудував на цьому своє життя, і досі я не помилився. Коли я в ранці беру пляшку і йду по молоко, щоб за рік, відбувши кругосвітню подорож, ранком повернутися з повною пляшкою, вони думають, що це той самий ранок, що й рік тому. Вони кажуть : “От тепер він уже повертається з пляшкою молока.” І всі мої подорожі я відбуваю сам для себе. Бувши невтаємниченими, вони не співподорожують за мною, не ділять моїх вражень, і тому мої неподільні подорожі з морів і країн настільки переповнені ваговитими подіями, словами й настроями, що інколи мене не вистачає, щоб їх зносити. Але я знаю свою місткість, і тому бажання розказати сусідам про мої подорожі ніколи не захоплює мене зненацька. Коли я чую, що вони своїм неподільним тягарем починають душити мене до землі, я користуюсь віддушиною. Я кажу, що хтось із моїх знайомих збирається подорожувати, я, звичайно, ніколи не допускаю, щоб мій знайомий справді почав подорожувати на очах у моїх сусідів, він завжди тільки збирається, і цього вже досить, щоб мої сусіди за мить порадами й заввагами спорожнили мої подорожі до таких обмірів, що я починаю боятися, чи не лишилося від моїх подорожей мокрого місця. Але цей страх зайвий, бо подорожі, відбуті на самоті, не зникають, вони лише тоншають обсягом, так що їх можна вложити між аркуші в книги, що я, зрештою рідко роблю, бо я боюся пожежі. Я вважаю, що, замість у книгах, їх далеко ліпше тримати в холодильнику, це добре і для подорожей, бо вони залишаються завжди свіжі, і для власника, який знає, що його найцінніші речі перебувають в одному місці. Наскільки це важливо, знає той, хто подорожує, як я, бо для нього цілком ясно, чому я, пишучи свій заповіт, волів, щоб мені в домовину поклали мій холодильник. Це не тому, що я скнара і шкодую залишити подорожі іншим, які не подорожували або які ніколи не матимуть змоги подорожувати для себе, як я, а просто тому, що без довгих вказівок, на які я вже не маю часу, з моїми подорожами вони не знали б, що робити, а я не люблю нічого профанувати. А крім того, тоді мої подорожі будуть ще дальші і значно триваліші, і, можливо, я потребуватиму більшу валізу. Мене тільки одне страхає : що коли мені там дадуть провідника ?

Емма Андієвська. 1962 р.

Page generated Sep. 24th, 2017 09:13 pm
Powered by Dreamwidth Studios